Морозный полдень — 2014

Морозный полдень — 2014

http://www.gorizont.od.ua/forum/viewtopic.php?f=1&t=950

 Далі не буде звичної розповіді про те як доїхали, стали табором, роззнайомились з учасниками, зустріли своїх, отримали чіпи, стартонули… Все було як завжди.

Один нюанс відрізняє цю гонку від інших схожих — ми були в пішому класі. Суто піша гонка. Без велосипедів, але і без снаряги, систем, спасробіт, квестів, тощо… Це мені було дуже потрібно після карколомних робочих замуток — просто мапа з точками, наплечник з бутерами і водою, зручні шмотки і взуття і.. доба часу попереду.

Так я думаю зараз. Така думка жила у мене в голові весь понеділок після гонки — просто блимав неоновий напис — «все було так як треба, все було чьотко!» А тоді, на старті і одразу після я не знав як воно буде. Розуміли тільки що правильно зробили що не поперлись в велоклас. Знаючи що воно таке — кілограми бруду на колесах, що не крутяться ні за яких умовлянь  — ми раділи, тяжко пересуваючи обліплені грязюкою ноги і співчували нашим дніпропетровським вело-товаришам…

Далі.. далі не буде розповіді про те як брали перші КП з основною масою учасників, а потім команди потрошку розтягнулись по треку, як весело і швидко пройшлі наші всього-навсього 4 години світлого часу гонки, з жартами, розмовами і періодичними «інтервю» на камеру. Розповім краще про те, що змінило наші… ні не життя а всього-лиш наступні 18 годин. Керуючись хтозна якою логікою, а точніше, прочитаними звітами пішохідників з цієї гонки і спокусившись на ілюзорну близькість базового табору ще зі старту ми планували пройти «менше коло» (східну частину треку), потім повернутись до табору, добрати решту їжі, питво, фармацію, батарейки, утеплитись і іти на більше коло. Проте, наближаючись до кінця цього самого «меншого кола» нам все менше хотілось «на базу». Засмучувала відстань до неї він останнього КП на колі, але ще більше засмучували 0,5 літрів води на двох і по одній додатковій шмотці на брата «на нашому поточному рахункові». Бутери з шоколадками ще лишались, але теж негусто. Тобто ідучи далі був реальний ризик лишитись без води, трошки поголодувать, ба навіть батарейки з собою були не всі що планувались на гонку. Вирішили питання… жінки. Ага! За це їм щира подяка. Розговорившись дорогою з двома одеситками (нажаль не спитали назву команди а на фінінші і нагородженні ми їх не побачили/не впізнали) зясували — попереду в одному з селищ «точно» є магаз, якщо встигнемо до закриття — можна купити води, на крайній випадок — в селі Болгарка (щоправда далеченько від нашого маршруту) є цілодобова дискотека чи щось де можна буде розжитись водою. Назначаємо нараду на останнє КП на колі ,але уже раніше ми розуміємо — будемо ризикувать, нехай з мінімальним набором шмота. Батарейок має вистачить, їжі вистачить з натягом, потрібна тільки вода… і ми це зробимо. Дякуємо Вам ще раз, дівчата, бо інакше ми б не пройшли всі наступні 18 годин ЧУДОВОГО ТРЕШУ з повним спектром відчуттів від ейфорії і розмов в стилі: «а що робитимемо якщо прийдемо перші, прикинь?» десь в районі 1-ї години ночі до повного виснаження і фраз типу «якщо зараз лягти відпочить то мабуть за півгодинки можна загнутись» десь в районі світанку, ледь пересуваючи ноги. Скажу так: «це була б зовсім інша історія».

Далі… Далі не буде розповіді про 18 годин пригод, не буде розповіді про: спочатку —  десь 8 годин бадьорого ривочку, КП-шки одна за одною, між ними — бутєри, снікерси і вода, потім — про все більш повільне і важке пересування між КП, про похмурий і виснажений ранок, про монотонну незкінченну дорогу до фінішу. Розкажу просто (щоб самому не забути) про те, як ідучи бажаєш присісти відпочити, присівши — відчуваєш що холод поступово проходить аж до кісток, а встаючи — переживаєш якийсь феноменальний спалах холоду під одежею аж до дрижаків, і ідеш далі, щоб зігрітись, але ідучи мрієш про те щоб присісти відпочити… і так  від КП до КП, від підйомчика до поворотика, до краю ліса, полем до наступної дороги, 200 м до КП, 1,8км до наступного… Слів уже майже немає — на них не хочеться витрачати сили, їсти не можеш теж, стимули рухатись далі майже втрачені окрім одного — зупинятись просто не можна. Тому рухаємось, чекаючи на світанок, підганяючи і підтримуючи один одного: «Вставай, пройдемо поле — там 800 метрів до КП», «підйом, харе лежати, бо заснеш». Свідомість якимсь чином зменшується до необхідних функцій: ефективний рух, орієнтування на місцевості, підтримання дієздатності. На світанку беремо КП, після якого лишається дорога на фініш і кілька «попутних» КП, але, виявляється що часу на всі пункти у нас не вистачить. Намічаємо собі програму мінімум у вигляді 3-х КП і найкоротшого шляху до фінішу. На годиннику близько 8-ї.

Розповіді про останні 3 години на дистанції теж не буде. Буде лише відео з нашого повернення (це складно назвати фінішем, проте це був він). А також, просто щоб самому не забути — враження з того моменту коли уже на нагородженні (ми в принципі не намагались зазадалегідь «пробить» хто як фінішував в нашому класі, які результати лідерів — просто не було на це сил — ми лежали/спали і відмочували/відігрівали свої організми гарячим фінішним супчиком), так от, на нагородженні стояли і чекали оголошення — спочатку третє місце в S-класі, потім друге, ми зрозуміли що ми не в трійці (аж у вівторок побачили що ми 9 ті в таблиці результатів), але від цього не було дуже сумно — свою гонку ми виграли, всі свої «призи» у вигляді емоційного струсу і перезавантаження, фізичного .. мабуть перевантаження і естетичного відпочинку ми отримали на всі 100. Перша спроба в пішохідній дисципліні пройшла, на наш погляд, успішно. 86,4 км за 21:49 годин це новий крок для нас особисто, це чудовий досвід участі в подібних змаганнях і відмінно проведені вихідні.

Надалі… Надалі думки: що було зроблено неправильно, що вийшло правильно суто випадково, невирішене питання як можна ВСЕ ЦЕ пройти бігом???, пошук наступної гонки уже на наступний після фінішу день (а це багато чого значить), бажання тренуватись,бажання освоювати нові для себе і не дуже види спорту, бажання знайти якмога більший відсоток свого часу для спортивного життя, і це — головний результат гонки, але про це я тут розповідати не буду.

П.С. Розповідь проілюстровано відео-врізками. Окрема подяка Вані за надану нам гоупроху, бо знімати фото не було ні сил ні часу.

https://www.strava.com/activities/229599678

Поделитесь статьей в своей социальной сети:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • LiveJournal
  • MySpace
  • В закладки Google
  • LinkedIn
  • Reddit
Метки , . Закладка постоянная ссылка.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *